Яка ж ти лагідна цьогоріч до нас, осінь! Пестиш, пригортаєш до себе теплими усміхненими днями, адже це – до серця кожному. Та і парасольки здебільшого відпочивають – нема затяжних злив.

А от цей день видався трохи похмурим, додав світлотіні у сприйняття, пригасив сонячні промені. Таким він і закарбується у нашій пам’яті: біжать ген за обрій сільські стежки, обабіч дороги – пишна краса гльодів та кленів, горобин, ялинок. Самара вже похмура, потемніла, де-не-де піниться невеличкими хвилями-зморшками. А скільки квітів на подвір’ях, у квітниках: око одразу вихоплює красу, милується – не намилується їх прощальною красою...

Бачите? Біля Олександрівського ліцею – зграйка дітей. А на іншій світлині – маленький безтурботний хлопчик козопас йде собі повільно по ще зеленій, соковитій травичці зі своїми кізоньками. Далі – фельдшерський пункт с. Василівка, маленькі крамнички, добре знайомі будівлі, хатинки. І людей зовсім мало.

Зітхає осінь, бо вже тане, плине її час. Невдовзі перший, ще боязкий подих зими нагадає: мчить здалека по небу грудень.

Інші фото ви можете побачити у альбомі за посиланням